?

Log in

No account? Create an account

Дрогобицький калейдоскоп. Частина третя.
dutchak1
                                         (доробляється)
Музе́й Бру́но Шу́льца
— музей, власне музейна кімната, міститься у колишньому вчительському кабінеті колишньої гімназії (тепер Дрогобицький педагогічний університет).
Історія музею та експозиція
Відкриття музею Бруно Шульца в Дрогобичі відбулося 19 листопада 2003 року з ініціативи першого керівника Полоністичного науково-інформаційного центру Ігоря Менька (1972—2005).
В експозиції музею можна побачити першовидання «Цинамонових крамниць» Бруно Шульца; праці Єжи Фіцовського; видання, присвячені творчості Шульца авторства проф. Владислава Панаса (Люблінський Католицький Університет), проф. Єжи Яжембського (Яґеллонський Університет у Кракові); погруддя Бруно Шульца, автором якого є Пйотр Фліт.
Серед головних музейних експонатів:
перше видання «Цинамонових крамниць» Бруно Шульца. Варшава, 1934 р.(з родинного архіву сім'ї Каралюс, Дрогобич);
першодрук (оригінал) повісті Вітольда Гомбровича «Фердидурке» з обкладинкою та ілюстраціями Бруно Шульца. Подарунок Збігнєва Мільчарека з його приватної колекції;
перше видання Regionow wielkiej herezji Єжи Фіцовського та видання 1992 року;
перше видання Ksiegi listow Бруно Шульца в опрацюванні Єжи Фіцовського та Okolic sklepow cynamonowych Єжи Фіцовського;
фотографії, екслібриси та бібліотека «Другого автора».
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9_%D0%91%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%BE_%D0%A8%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%86%D0%B0_(%D0%94%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%87)
http://vikna.if.ua/news/category/old-1286211465.38/2012/11/14/10826/view
https://www.youtube.com/watch?list=SR%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9_%D0%91%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%BE_%D0%A8%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%86%D0%B0&v=7aeJBOmTh4s
            






















[reposted post]"ДРОГОБИЦЬКИЙ КАФКА" АБО БЕСІДА ПРО БРУНО ШУЛЬЦА
звичаї та обряди, спадщина предків, традиції, культура
vitaliy_kreslav
reposted by dutchak1

З книги Філіпа Рота "Розмови на рівних"
Бесіда з Ісааком Зінгером про Шульца.

Через кілька місяців після того, як я вперше прочитав Бруно Шульца і вирішив включити його у серію видавництва Penguin "Письменники з іншої Європи", я дізнався, що коли його автобіографічний роман "Цинамонові крамниці" вийшов англійською мовою 14 років тому, його відрецензував і високо оцінив Ісаак Зінгер.

Так як, Шульц і Зінгер обидва народилися в Польщі в єврейських родинах з різницею у дванадцять років - Шульц в 1892 році в провінційному галицькому місті Дрогобич, Зінгер в Радзіміне, поблизу Варшави у 1904 році - я зателефонував Зінгеру, з яким до цього зустрічався на відкритих заходах раз або два, і запитав, чи не могли б ми зустрітися і поговорити про Шульца і про те, як було бути єврейським письменником у Польщі в ті десятиліття, коли вони обидва відбулися як майстри своєї справи. Ми зустрілися в Манхеттенський квартирі Зінгера в кінці листопада 1976 року.

Read more...Collapse )

Дрогобицький калейдоскоп. Частина друга.
dutchak1
На початку в театрі досить часу зайняло представлення ведучою присутніх в залі. Ведуча об’являла, присутній вставав, всі плескали і ставало зрозумілим, що зал заповнений тільки тими, про яких потім преса писала «більше п’ятдесяти науковців з тридцяти країн світу, які дискутували  про  роль філософії та поетики у творчому житті Бруно Шульца». Ця група, більш менш в такому складі, потім і мандрувала містом, переходила з міроприємства на міроприємство на протязі всіх днів і самі мешканці міста назагал залишились байдужими як до відкриття фестивалю так і до його проходження. Хіба що кілька міроприємств з українськими літераторами та фінальний, посліднього дня фестивалю, вечірній концерт у центрі міста на площі Тараса Шевченка Сергія Жадана і гурту „Собаки” (Харків).
Те місце в дрогобицькій інтернет-газеті «Майдан», де пишеться що «наш невеличкий провінційний Дрогобич стає велелюдним, починає говорити десятками мов, наповнюється яскравими імпрезами та подіями, перетворюється на місце зустрічей і діалогів найвизначніших літераторів, філологів, мистців», мабуть треба віднести до тих проявів провінційності, якими зазвичай тішать містечкове самосприйняття і іноді перебільшують значимість події в житті міста. Те що  сюди "висаджується" десант видатних людей з усього світу, щоби показати: ця тема важлива для Австралії, США, Японії, Бразилії, Близького Сходу чи Європи - вірно. Але вірне і друге: «у місті й далі існує певне дистанціонування і немає, на жаль, розуміння тієї ролі, яку в уяві інших мешканців світу відіграє Шульц у кореляції із Дрогобичем». З цього приводу до цих подій доречна цитата Андрій Павлишина, перекладача-полоніста, дослідника українсько-польських стосунків: «Люди з різних частин світу розуміють, що вони – маргінали, митці для митців, які водночас є ініціаторами інноваційних трендів. Вони не прагнуть вийти на дуже широку аудиторію. Вони прагнуть забезпечити якість спілкування в професійному колі».
Одного разу  при черговій поїздці я придбав майже 700-сторінковий том, виданий в 2016 році Полоністичним  центр по матеріалах чергової конференції - Бруно Шульц: тексти і контексти. Матеріали VІ Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі. Його безкоштовно пропонували в крамничці Туристично-інформаційномого центру м. Дрогобича, розташованому в будівлі ратуші. Придбати книгу можна було за умови, що купиш в центрі любий на вибір товар  сувенірного призначення. Купивши якусь дрібницю, я забрав книгу і, як мені здалось, в крамниці центру вона була одна. Це повний тримовний збірник праць конференції, розпочинається віршем Сергія Жадана "Вони навіть можуть жити в різних містах…", написаним у Дрогобичі на Різдво 2016 року. Далі цікаві і іноді дуже цікаві тексти на польській, українській, англійській. Польські даються повні, англійські і українські переклади іноді тільки тезисні. Хтось уже писав, що ці промовці були би не гіршими і в "науково-популярному" форматі для ширшої публіки. Втім складна для сприйняття проза Шульца вкупі з цими виступами, текстами, вернісажами, чудернацькими перформативними мистецькими акції, інсталяціями, все що названо одним словом - «Шульцфест» – творить своєрідний замкнутий «професійний осередок для тих, хто перекладає та досліджує Шульца в усьому світі, й організатори свідомі свого підходу до диференціації публіки».
Ту придбану книгу гортав час від часу і найбільш цікавим на цей час здався текст дослідника з Кембріджу Стенлі Білла «Шульц і межа, що зникає. Вruno Schulz and The Vanishing Border»» (Stanley Simon Bill, australijczyk, polonista, wykładowca polonistyki w Cambridge). Я навіть зафрендив його на ФБ. Цікавий  саме на цей час, час читання складних і захоплюючих текстів автора нової системної теорії Нікласа Лумана. Сам Луман називав свою системну теорію мататеорією, підходом, який своєрідним способом відповідає на питання «Що?»: «Що таке життя?», «Що таке свідомість?» або «Що є соціальне?» - «Що таке соціальна система незалежно то того, в якому вигляді вона явлена?». Тому періодично, час від часу у різних авторів і в різних текстах находив те, що мені здавалось відповідником чи проявом цієї  метатеорії «про все». Таким текстом здалася мені і ця праця Стенлі Білла. Якби аналізуючи це явище «Шульцфест», Стенлі Білл зауважує,  що маючи давно здобуту репутацію взірцевого представника багатокультурного пограниччя, Шульц останнім часом став символічною постаттю різних ініціатив, що мають на меті зблизити різні етнічні групи та часто відмінні їхні історіографії. Але проблема в тому, як стверджує дослідник, що творчість Шульца погано вписується у культурну дипломатію. Дослідники, які займаються проблемами його культурної приналежності, знайшли їх чимало з огляду на польсько-єврейсько-німецькі первні, але, попри радше непереконливі спроби головно з боку українських дослідників, складно знайти у нього українські елементи. Вочевидь оте «півтора міста», напівпольське, напівєврейське і напівукраїнське в часто цитованому формулюванні Мар’яна  Гемара, в одній з своїх половинок залишається цілковито порожнім, відображаючи цим, можливо, політичну й культурну ситуацію цього періоду, коли українська ідентичність сильно пригноблювалась у міжвоєнній Польщі. Ще більше, ніж відсутність упливів української культури, у Шульца вражає мало прямих посилань на політичні, історичні, етнічні чи соціальні теми. Ця риса стає особливо примітною, якщо порівняти Шульца із сучасними йому письменниками, які походили з тієї самої території і у своїх творах не раз відображали соціальні, економічні та етнічні конфлікти.
Втім і ті знайдені культурні приналежності мають другорядне значення і  якщо Шульц і є письменником багатокультурного пограниччя, то в розумінні автора статті у вельми обмеженому розумінні. «Межі» між культурами у його творах просто немає.
Тим не менше поняття «межі» незмінно повертається у Шульца у геть іншому значенні, через що автор статті пропонує розглядати Шульца як письменника чогось, що можна назвати «онтологічним пограниччям». Очевидно що те поняття межі не має ні просторового ні часового місця і далі дослідник продовжує - Шульц займається пограниччям інтегрально, але лише за умови, якщо воно репрезентує місце, в якому зникають межі онтологічні, в якому «форма», у найширшому значенні цього слова – чи воно означатиме культурні конструкції, мову, окремі людські істоти чи матерію на найбільш базовому рівні, - виявляє свій суто умовний характер. Прагнення Шульца як письменника пов’язані, як правило, з описуванням сфери, в якій цей процес має місце. Тому, на думку Стенлі Білла,  безіменне місто з оповідань Шульца не є етнічним чи культурним пограниччям, адже такі поверхові й умовні категорії з перспективи Шульца не мають жодного значення. У нього пограниччя – це радше онтологічна територія, де межі розпадаються на більш фундаментальних площинах. Добавимо, що навряд чи вірним буде говорити про прагнення письменника описувати ту сферу. Прагнути можна описати вже тільки продукти виявлення форми що веде до графоманії. Один дотепник на ЖЖ писав про свої враження від першого прочитання текстів Шульца: «Дуже багато опису кольорів, запахів, відчуттів, природи і т.д. За стилістикою та наповненням дуже нагадує диктанти, які були у нас в 6-11 класах. Ще гірше – кілька разів такого роду були перекази…» І дійсно, пригадуєтся як в школі муштрували на уроках мови написанням творів чи переказів із застосуванням різноманітних художніх засобів - епітетів, порівнянь, гіпербол, метафор. Як завжди відзначались дівчатка-відмінниці і під схвальним  поглядом вчительки продукували такі громіздкі і важкоперетравлювані тексти. У випадку Шульца через нього діє форма, той первісний стан в якому думки, рефлексії виникають разом з своїм обєктом і своїм субєктом.
В тексті Стенлі Білла відсутні посилання на Нікласа Лумана і такі місця як: «…у ширшому розумінні, ідея індивідуації піддається у творах Шульца постійним атакам. ….Форми – це фікції, а індивідуація – тимчасова маска невтомної матерії…» - є вражаючи відповідниками вузлових місць теорії Лумана і можна трактувати як докази її універсальності або просто як наслідки читання і обдумуваня дослідником праць соціолога. У Лумана форма не сутність, яка розуміється як якийсь незмінний залишок змін, не річ-субстанція, яка вступає у випадкові співвідношення, а само співвідношення, за допомогою якого твориться і дає знати про своє існування система, вказуючи при цьому на свою протилежність. Мова в нього йде не про єдності, ідентичності, об’єкти, обриси а про розрізнення. Під формами, основна функція яких – дозволяти розрізняти об’єкти, необхідно розуміти не предметні обриси, «а границі, межі, прикордонні лінії, як позначення відмінностей, які дозволяють впізнати, яка сторона позначена, тобто на якій стороні форми знаходиться спостерігач і до якої, відповідно, необхідно звернуттсь для продовження операцій». Форма, яка як оперативний базис задає різницю між об’єктом і суб’єктом; по якій спостерігач сам задає розрізнення між спостерігачем і спостереженою системою; форма, по якій світ організований так, що він може спостерігати сам себе, що він сам розпадається на різницю між спостерігачем і спостереженим. Ця  форма пізнається тільки через відношення до іншого. Цим поняттям форми вказується що світ це не статична визначенність світу, не його предметність а динамічна взаємовизначенність, визначення через взаємовідносини. Рух, який раз почавшись, безперервно продовжується, визначаючи, переживаючи  предмети, слова і тут же полишаючи їх. І у випадку структур суспільства і свідомості, їх коеволюції відбувається з допомогою «Я» - слова, інструменту або символу для різних операцій, таких як  комунікації для суспільства і таких як  переживання для свідомості. Зз допомогою цих операцій системи самообмежуються в їх зовнішньому світі. «Я» належить свідомості  як його «орган», функція, інструмент але конструююється або інртерпретуєтьсчя ними так, ніби свідомість належить «Я» - якійсь субстанційній, субстратній основі. Завдячуючи цій конструкції свідомість видається самій собі як цілісна, віднесена до якоїсь єдиної основи, а не просто як послідовність щосекундно міняючихся переживань. Загалом це є процес ствердження фіктивної ідентичності людини яку Стенлі Білл назвав «тимчасовою маскою невтомної матерії». І ця фіктивність полягає не в тому, що ми фальшиві примари а в тому що ми не в змозі на буденній, практичній мові чи навіть на науковій, описати цю ідентичність. Це є процес і коли Шульц як письменник  описує сферу, в якій цей процес має місце то дійсно це може бути тільки безіменне місто, не етнічне чи культурне пограниччя, поскільки такі поверхові й умовні категорії дійсно не мають жодного значення. Говорити про процес важко іменно тому, що ми можемо фіксувати тільки об’єктні, змістовні точки а не рух від однієї точки до другої. Ми можемо тримати рух, брати участь в ньому але не зможемо розкласти його на ходи, відрізки чи операції, змістовні по визначенню.
І тоді Гераклітове «не можна двічі увійти у ту саму річку» можна продовжити – не можна увійти в річку навіть один раз. В тому смислі, що фізично увійдеш але неможливо, дуже важко це описати.  Здатність при описуванні розрізняти дві сторони форми ще не дає можливості спостерігати саму форму. Щоб побачити форму, треба відрізнити її і то, що вона розрізняє, тобто спостерігати її з другого місця. Для позначення «спостереження спостереження» Луман використовує поняття «спостереження другого порядку». Щоб осягнути систему як форму, необхідно бачити спостерігача який розрізняє систему і її оточення. Як знайти це місце, цей шульців «Автентик»? Це складне через те, що для системи як однієї з сторін форми не існує нічого, крім навколишнього середовища, для неї недоступного, в стані «інше». Система сліпа, їй доступні тільки власні розрізнення. Тому вона здатна досягнути свого «іншого» лиш тоді, коли проводячи свої розрізнення, зможе зайняти позицію з якої пройшло первинне розділення на «систему» і «навколишнє середовище». Тобто утворити круг, вернутися до себе і «спостерігати» форму, включити процес «спостереження спостереження самого себе». По цьому принципу можливе створення форм більш високого порядку, в яких всяка форма більш низького порядку виступає однією з сторін спостереження. «Форма, которую различения вслепую создают совместно, снова поступает в распоряжение, если они наблюдают себя самих как систему в окружении».
Описом тої  первинності розділення, відтворення Автентику розпочинається книга дослідника творчості Бруно Шульца Єжі Фіцовського і те місце вартує повного цитування: «У невеличкому провінційному місті скромний учитель малювання заповзявся самотужки створити новий, власний світ, став творцем бентежної біблії, в якій предметом культу є таємнича біологія речей, котрі долають свою міру, магія творчості. Міфічним, загубленим оригіналом цієї Шульцівської біблії є «Автентик», книга дитинства, оте, знане нам усім — колишнім дітям, — чародійське шпаргалля, що містить у собі осяяння перших дитячих книжок, перших найглибших емоцій: старе ілюстроване видання, перебивачка, альбом поштових марок…
«Для мене це просто Книга, — пише Шульц, — без жодних визначень і епітетів, і в цій стриманості й відмежованості є безпорадне зідхання, тиха капітуляція перед неохопністю трансценденту, адже жодне слово, жоден натяк не зможе засяяти, запахнути, пробігти тим дрожем перестраху, прочуттям тої речі без назви, сам перший посмак якої на кінчику язика перевершує всі ступені нашого захвату» [Книга; 109].
Творча реконструкція цієї «Книги» — головний письменницький постулат Шульца. Він виражає це всією творчістю, декларує цей погляд у своїх теоретичних висловлюваннях, у приватних листах. Коли Юзеф у Геніальній епосі випадково знайшов оте шпаргалля з дитинства — то були останні сторінки ілюстрованого тижневика багаторічної давності, — він звірився Шльомі: «…мушу тобі признатися — […] я знайшов Автентик…» [Геніальна епоха; 132].
Отож і я знайшов Автентик — у 1942 році. То були Цинамонові крамниці, Книга, така відмінна від усіх інших книжок. Вона була для мене відкриттям — формулюванням невловимого сенсуального вмісту мого дитинства, мистецьким і психологічним об'явленням, сповненим досконалості відтворенням ірраціональної «Книги». Бувають письменники, яких називають авторами однієї книжки; я виявився «читачем однієї книжки», яка досі не знайшла жодної гідної конкурентки. Втілення Шульцового мистецького постулату занурювало мене у стан гарячкового екстазу. Я не знав ще тоді про лист Шульца за 1936 рік, в якому він писав: «Нема вже тих книжок, які ми читали в дитинстві, розвіялися — зосталися голі скелети. Хто мав би ще в собі пам'ять і м'якість дитинства, — мусив би їх написати знову, такими, якими вони були тоді». Ці книжки були написані: Цинамонові крамниці та Санаторій Під Клепсидрою. Книжки багаті, неоднозначні, багатошарові, як кожний геніальний твір мистецтва.
Якщо форма, як оперативний базис задає різницю між об’єктом і суб’єктом, між  суб’єктом і навколишнім світом і стверджує фіктивну ідентичность людини то тоді, при повторному вході і створенню форми більш високого порядку, ми реально можемо говорити про нову ідентичність людини, врешті про нову людину. Російський поет-концептуаліст Дмитро Прігов в одному з своїх текстів визначав художників і письменників як не зовсім людей, «нелюди», тобто як створіння які керуються в своїй діяльності не «людськими» спонуканнями а винятково текстовими стратегіями. Створюючи портрети своїх друзів по цеху, талановитих і не дуже, Прігов керувався формулою, що «геніальність визначається чистотою поведінки в межах певної культурно-художньої аксіоматики» Чим «геніальніший» художник, тим менше в ньому людського, тим більше вся поверхнева аффективність, «пафосність» душі поступається місцем чисто культурним стратегіям поведінки. Згідно цьому в його описі сучасників, який він називав «бестіарій», він творив не образ тої чи іншої людини, а якби його «ембріон», потенцію, яка ще не пройшла через горнило індивідуації. Це не буденні, а метафізичні портрети, протозображення персонажів, які володіють всім набором елементів, що дають в подальшому, в реальності, з'явитися у всіх можливих тваринних і людських проявах, андрогіни, істоти володіючі ще не поділеним на різні організми набіром жіночих і чоловічих ознак.
Такі різні ідентичності, при спільному проживанні, залишають в історії нам спогади, подібні до спогадів сучасників Бруно Шульца:
«…він цурався колективу, але аж ніяк не керуючись почуттям власної вищості чи зневагою до всіх навколо, навпаки: він відчував себе гіршим, неповноцінним друзякою, заздрив колегам за їхні вітальні сили, соромився своїх недуг і хвороб, на які часто слабував. Глибокий комплекс нижчості супроводжував його впродовж усього життя, і щойно творчість була йому частковою протиотрутою, хоча далеко не визволенням…»
«…Я думаю, що ця людина була клубком нервів. Він постійно стримував і придушував себе, як тільки письменник міг це робити. Коли ви дивитеся на його фотографію, ви бачите обличчя людини, яка ніколи не уклала миру із життям…»
«…не думаю, що найбільша важкість Шульца, більшою мірою, ніж Кафки, полягала в його нездатності відчувати себе комфортно з цими людьми, і тими людьми, які б проблеми вони йому не створювали. Судячи по цій книзі, Шульц насилу міг ідентифікувати себе з реальністю, не те що з євреями…»

Перший день фестивалю продовжився вернісажами та зустрічами з митцями, котрі, серед баскетбольних щитів і шведських стінок гімнастичної зали головного корпусу дрогобицького університету, презентували свої  роботи.
  

  

На протилежній стіні від входу в зал збільшені фрагменти творів Б.Шульца з фондів Музею Літератури ім. Адама Міцкевича у Варшаві – Група оголених постатей біля столу, Ілюстрація зі збірки «Санаторій під Клепсидрою» і Отці міста. Мужі великого Зібрання, Ілюстрація до оповідання «Ніч великого сезону».
Між ними три картини українського художника Віталія Садовського https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D1%96%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
http://doop.pl/pa/Painting-and-Graphick/Oil-paint/Portrait/Bruno-Schulz,297,4123.html?a=pa&ktg=Painting-and-Graphick&sbkt=Oil-paint&sbkt2=Portrait&id=297&id2=4123&nazwa=Bruno-Schulz&domain=&od=1



                     

                     

                     
Потім права стіна і підбірка робіт Амадеуша Попека (Amadeusz POPEK).
Popek Amadeusz (ur. 5.07.1977 r. w Lublinie) – artysta malarz, grafik, nauczyciel akademicki w Instytucie Sztuk Pięknych UMCS.
Absolwent Państwowego Liceum Sztuk Plastycznych w Lublinie; Wydziału Artystycznego UMCS na kierunku edukacja artystyczna w zakresie sztuk plastycznych (1997-2002). W 2002 r. dostał wyróżnienie dziekańskie za dyplom artystyczny. W 2013 r. uzyskał stopień doktora w dziedzinie sztuk pięknych w dyscyplinie sztuki plastyczne na podstawie pracy teoretycznej oraz zestawu grafik o tym samym tytule: Krajobrazy intymne. Cykl grafik w technice serigrafii
W działalności artystycznej zajmuje się głównie rysunkiem oraz grafiką w technice metalu akwaforty i akwatinty. Zorganizował 20 wystaw indywidualnych oraz uczestniczył w wielu wystawach zbiorowych krajowych i kilku międzynarodowych.
Od 1990 r. uprawia karate kyokushin. Lubi żagle, jazdę rowerem, pływanie wpław i podróże, dobre kino. Jest maniakiem motoryzacji. https://www.umcs.pl/pl/slownik-biograficzny-absolwentow-umcs,6372,amadeusz,18315.chtm
Роботи представлені з циклу рисунків і графік Інтимні пейзажі(Krajobrazy intymne).
Tytuł pochodzi od autora, zatem na wystawie widzowie mogą oczekiwać spotkania z tym, co najbardziej osobiste i własne twórcy, a co się już oderwało od jego osobowości jako rysunek lub grafika i rozpoczyna samodzielne bytowanie wytworu artystycznego.

Назва виходить від автора, тому на виставці глядачі можуть розраховувати на зустріч з тим, що найбільш особисте і власне самого творця,  а також з тим, що відійшло від його особистості як малюнок чи графіка і починає самостійне існування художнім твором.

Próg prywatności przekraczają teraz zaproszeni obcy. Od tego, jak się odnajdą w wykreowanej wizji, zależą przyszłe relacje z artystą i jego dalsza droga do sztuki. Najciekawsze w próbach młodego artysty wydaje się poszukiwanie indywidualnej formy, która wyrażałaby więcej i śmielej niż chciał świadomy zamiar. Można się dołączyć do oglądanego pragnienia kształtu dla własnej wypowiedzi. Nie jest nim przeniesienie wprost z natury, ale nie jest też czystą fantazją. Balans między rzeczywistością zmysłową i światem odrealnionym stanowi najważniejszy artystyczny problem, który będzie rozwiązywany na pewno latami przy użyciu wciąż kształcącego się warsztatu i z pomocą rezultatów pracy intelektualnej. Świat, jaki chce nam ukazać Amadeusz Popek ma być nieprzedstawiony, lecz realny. To wytycza kierunek i już wiemy, że za jakiś czas będziemy mogli znów na siebie natrafić w jakimś nowym punkcie naszego życia i jego twórczości. http://www.artinfo.pl/pl/blog/relacje/wpisy/amadeusz-popek-krajobrazy-intymne-cykl-rysunkow-i-grafik2/
               
                                                                            Амадеуш Попек
       
       
Тут галерея майже всіх робіт
       
Warkocz                                                  Kalmary i ośmiornice bywają niebezpieczne
     
"Kule Szpiegule"                                              Medialne jajo
   
Klepsydra                                                          Bilard
         
Róża                                              Górski pejzaż
   
Medialne jaja II                                                "Początek"
   
Trzy cyce                                                        "Errare humanum est"
 
"Małpa, piórko"                                                                 "Mirage"
                                           
                                                                                            Między Cycami

Стіна біля входу, справа і зліва, картини художника з Дрогобича Левка Микитича https://sverediuk.com.ua/hudozhnik-iz-drogobicha-levko-mikitich/
http://mykytych.ucoz.ru/
 

                                                       
                                                                                      Кілька з виставлених картин
                   
                                             Ангел                                             Вони згорають як свічки
                           
Марево                                                           Піраміда
                           
      Троя

 
        Влодзімеж Фінке (Włodzimierz Finke)              Пйотр В. Тимохович (Piotr VanitasTymochowicz)    Obrazу z cyklu "Kible", w których autor (Piotr VanitasTymochowicz) przedstawia obiektу architektury  prozaicznej (sławojki) czerpiąc szeroko z twórczości surrealistów.                                                                                  
                   
Тадеуш Мисловськи (Tadeusz Mysłowski)

      

Того ж дня, у парку перед головним корпусом університету, в ванні старого гімназичного басейну мистецькі об’єкти Влодка Кауфмана (Львів).
Włodko Kaufman, performance MUZYKA-MIEJSCE 2.06.2018, Drohobycz, SchulzFest 2018, Drohobycz


https://www.youtube.com/watch?v=g8cKCj7oEek
                                                     

          

          
Слово майстру
– Я розглядаю ситуацію свого ставлення до літератури не як спробу пошуку потенційного ілюстративного матеріалу, а як щось супутнє, що впливає. От на мене вплинув Шульц, але я взагалі не уявляю, як Шульца можна ілюструвати. Я колись мав таку проблему. Виходив переклад Шульца Андрія Шкраб’юка, дуже давно, ще перший, задовго до перекладів Андруховича. І була пропозиція від видавництва зробити ілюстрації до Шульца. В результаті це закінчилося провалом, я не зміг їх зробити. Вже пізніше я зрозумів, що не можу його проілюструвати, тому що для мене Шульц – не один з багатьох літераторів, якого я збагнув і  зрозумів, як його проілюструвати. Він – як дуже близька людина. Моє мислення про світ дуже тісно переплітається з його мисленням – так як це випливає з його творів. Я знаходжу багато паралелей. Я часто виступаю на Бруно-фесті в Дрогобичі, але не роблю ілюстрацій до його творів. Намагаюся робити щось паралельно. Мені здається, що я його розумію як художник. Наприклад, є художник, який на тебе впливає. Але ж ти не будеш малювати так, як він. Хоча є багато таких, що ти бачиш: ага, цей вплинув на нього так, тому що там проглядається стилістика – чи в літератора, чи в художника, чи в музиканта. А є інший вплив, який настільки сильно на тебе тисне, що може бути каталізатором твоєї творчості. Такий вплив є для мене дуже суттєвим. Шульц – саме такий художник, який впливає на мене як каталізатор. При чім мені достатньо прочитати одну сторінку. А прочитати одну новелу – все одно що прочитати цілий серйозний роман.
https://zbruc.eu/node/17502

2 червня, Трускавець. Художній музей Михайла Біласа. Відкриття виставки малюнків Станіслава Ожуґа (Жешів) „Еротики”, авторська екскурсія зі Станіславом Ожуґом.

STANISŁAW OŻÓG
Urodzony w 1952 r. w Nienadówce koło Rzeszowa. W 1972 r. ukończył Liceum Sztuk Plastycznych w Jarosławiu. Wytypowany przez MKiS na studia w Niemczech studiował w latach 1972-1978 w Hochschule für Graphik und Buchkunst w Lipsku. Dyplom w 1978 r. na wydziale grafiki książki. Od 1978 do 1990 r. zajmował stanowisko kierownika artystycznego Krajowej Agencji Wydawniczej Oddział Rzeszów. Obecnie projektuje opracowania graficzne książek, kalendarzy, albumów fotograficznych, ilustruje bajki dla dzieci oraz tomiki poetyckie. Ma na swoim koncie ilustracje do bajki „O krasnoludkach i o sierotce Marysi” oraz 4 innych bajek. Ilustrował „Antologię poezji dla dzieci” oraz tomiki wierszy Leśmiana, Norwida, Tetmajera, Pawlikowskiej-Jasnorzewskiej, Lieberta, Asnyka oraz wielu innych poetów współczesnych. Brał udział w dwudziestu Ogólnopolskich Plenerach Ilustratorów, gdzie wykonał lustracje do twórczości: Leśmiana, Kochanowskiego, Mickiewicza „Ballady i romanse” oraz „Pana Tadeusza”, Sienkiewicza, do Biblii, Słowackiego oraz Reymonta. Od roku 2005 jego erotyki zdobią ekskluzywne kolekcje porcelany AS Ćmielów. Oprócz prac projektowych zajmuje się rysunkiem.

http://stanislaw.ozog.art.pl/

        

        

        

                                

       

       

       

Ґжеґож Юзефчук, Станіслава Ожуґ, мер Трускавця Андрій Кульчинський і трускавки.


     
                                                         
На обладинці тієї книги, придбаної в Дрогобичі, розміщені малюнки Станіслава Ожуга. На обкладинці зверху: "Як напровесні зеленіє забуттям", на лівому крильці обкладинки: "Лише сади ростуть затамувавши подих І", на правому крильці обкладинки: "Лише сади ростуть затамувавши подих ІІ".

Міська бібліотека ім. В’ячеслава Чорновола. Авторська зустріч з Сергієм Жаданом. Презентація поетичної збірки Дрогобич у перекладі Яцека Подсядло, оголошує Павел Прухняк.


Міроприємство проходило в читальному залі бібліотеки з оригінальним балконом. Сама будівля бібліотеки є колишній єврейський дім пристарілих, Дім старців на 18 місць з прогресистською синагогою посередині, споруджений за кошти нафтового підприємця Гартенберга. На стінах читального залу портрети Тараса Шевченка та В’ячеслава Чорновола, виконані і подаровані бібліотеці художником-різьбяром зі Стебника Василем Феданом. Під портретами віршовані рядки авторства художника.

Т.Шевченку
Ви кликали нас: «кайдани порвіте»,
Щоб рідний край від недругів звільнить.
Будили тих, «в кого думка повстала»,
Бо «нам пора для України жить!»

І, відповідно на «ти», В.Чорноволу
Ти, наче сурма, нас будив
І закликав боротися за долю.
Ти животворним полум’ям горів,
Світив на шлях, що вів на волю.

   

   
       
                                   Жадан і два Шевченки
       
                                     

             

Дрогобицький калейдоскоп. Частина перша.
dutchak1

З цьогорічних відвідин Дрогобича склався калейдоскоп з туристичних об'єктів, фрагментів з VIII-го Фестивалю Бруно Шульца, випадкових придбань колекціонера і бібліофіла.
Екскурсія на вежу ратуші.
З вежі ратуші видно практично все місто. На гору можна дістатися крутими і вузькими сходами. Дорогою на вежу можна побачити унікальний годинник. Його циферблати розміщені на чотири сторони світу, а дзвін відбиває кожні 15 хвилин та години. У бані вежі міститься дзвін.















































Церква святого Юра































































Ось така випадкова знахідка - пам'ятна медаль.



Пам'ятна медаль, виготовлена у 1983 році в Україні з ініціативи Львівського обласного відділення Товариства охорони пам'яток історії та культури з нагоди 500-ліття виданої 7 лютого 1483 у Римі книги Юрія Котермака (Дрогобича) «Прогностична оцінка поточного 1483 року» (Iudicium pronosticon Anni M.cccc.lxxxiii), яка є першою відомою друкованою книгою українського автора. У цій книзі було поміщено відомості з географії, астрономії, метеорології, а також зроблено спробу визначити, в межах яких географічних довгот розташовані міста Вільнюс, Дрогобич, Львів тощо. Крім того, міститься ряд астрологічних прогнозів, що відповідало стилю того часу.
Безпосереднім ініціатором підготовки і випуску медалі був історик Кудин Ігор Андрійович, що на той час обіймав посаду 1-го заступника Львівського обласного відділення Товариства охорони пам'яток історії та культури. Тираж медалі становив близько 100 примірників у бронзі, 1000 примірників з алюмінієвого стопу.
Автор медалі - український художник Жолудь Олександр Семенович .
Пам'ятною відзнакою були нагороджені як відомі, так і молоді талановиті діячі науки та культури України. Зокрема: Ярослав Ісаєвич, Любомир Сеник, Лариса Скорик, Богдан Якимович, Володимир Білецький та ін.
Опис медалі
Медаль має форму правильного кола. Виготовлена з легкого сріблястого сплаву. Товщина — 5 мм. Діаметр — 57 мм.
На лицевому боці медалі барельєфне зображення Юрія Дрогобича і напис випуклими літерами 4х4 мм: «Юрій Дрогобич 1450—1494» . На звороті в центрі випуклими літерами 8х8 мм і 5х5 мм напис: «500 ПРОГНОСТИК» 1483-1983. По колу випуклими літерами 3х3 мм напис: «Перша друкована книга українського автора».
Тут описана історія виготовлення медалі.
Якимович Богдан. СВІТЛИЙ ОБРАЗ ВИДАТНОГО УКРАЇНЦЯ: до історії пам’ятної медалі Юрія Котермака-Дрогобича та подій «навколомедальних» // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. – Т. 43. – Донецьк, 2017. С. 127-141.
http://www.gproxx.com/https://ruthenia.info/txt/donvisn/hist/donvisn43.pdf

VIII-й Міжнародний фестиваль Бруно Шульца
Заходи цьогорічного VIII-го Міжнародного фестивалю Бруно Шульца відбувались у Львові, Дрогобичі, Трускавці і я покажу фрагменти з фестивалю, на яких був присутній. Офіційний перший день фестивалю першого червня розпочався у приміщенні дрогобицького музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича, де виголосили свої вітальні промови почесні гості та друзі фестивалю. Були виголошені інавґураційні лекції почесних гостей фестивалю польського прозаїка та есеїста Адама Заґаєвського «У напрямку Дрогобича» і ісландського поета та прозаїка Сйона «Цинамон на льоду: Бруно Шульц мандрує до країни чотирьох годин денного світла».
Інформація про гостей
Адам Заґаєвський https://culture.pl/pl/tworca/adam-zagajewski
«Рoeta, prozaik, eseista, krytyk, tłumacz, laureat wielu prestiżowych nagród literackich, tłumaczony na wiele języków. Urodził się 21 czerwca 1945 roku we Lwowie.
Piszący białe wiersze przedstawiciel poezji apollińskiej, jasnej, klasycyzującej. Laureat wielu nagród w dziedzinie literatury, w tym Neustadt (2004) i "Zhongkun" (2014), zwanymi "małym Noblem" i "chińskim Noblem poetyckim". "Żelazny" polski kandydat do literackiej Nagrody Nobla.
"Ulubionym żartem w kręgach krakowskich przyjaciół jest mówienie o Adamie Zagajewskim […] jako o starym nobliście – po ukazaniu się tomu jego esejów 'W cudzym pięknie' jeden ze wspólnych znajomych zadzwonił do mnie wzruszony: 'Adam wydał tom swoich mów noblowskich!'. Pożyjemy, zobaczymy."
[Jerzy Illg, "Mój Znak. O noblistach, kabaretach, przyjaźniach, książkach, kobietach", Wydawnictwo Znak, Kraków 2009]»
Сьйон Матеріал з Вікіпедії
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%8C%D0%B9%D0%BE%D0%BD_(%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA)








Ректор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Скотна Надія, Сьйон, Юрій Андрухович, директор Фестивалю Шульца в Дрогобичі, керівник полоністичного науково-інформаційного центру імені І. Менька ДДПУ імені Франка Віра Меньок








                       На заднику сцени збільшений т.з. Автопортрет у сорочці, застібнутій під шиєю.






Дрогобицький міський голова Тарас Кучма, надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Ян Пєкло, генеральний консул Республіки Польща у Львові Рафал Вольскі, Ґжеґож Юзефчук, художній директор Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца.


Адам Заґаєвський


Сьйон

[reposted post]Эмил Димитров: "Основной вопрос антропологии Достоевского - „Как человек возможен?“"
9 vrata
philologist
reposted by dutchak1
Беседа литературоведа, члена Международного ПЕН-клуба Николая Подосокорского с доктором филологических наук, доцентом Института литературы Болгарской академии наук (София), председателем Болгарского общества Достоевского Эмилом Димитровым, 24 января 2018 г.



- В октябре 2018 года в Софии должен состояться Первый Международный симпозиум Болгарского общества Достоевского. Как идет подготовка к этому масштабному событию? Еще есть возможность подать заявку?

- Подготовка симпозиума по теме „Антропология Достоевского. Человек как проблема и объект изображения в мире Достоевского“ идет нормально, мы стараемся делать все своевременно, даже с известным запасом во времени. Приятно сознавать, что наверное благодаря тому, что за последние годы Болгарское общество Достоевского завоевало авторитет в нашей стране, мы встречаем понимание и поддержку среди государственных и общественных институций Болгарии, да и за рубежом. Всю информацию о симпозиуме мы своевременно размещаем на сайте Болгарского общества Достоевского. Информация о софийском симпозиуме размещена на сайте Института мировой литературы им. М. Горького (на русском), а также на сайте Североамериканского общества Достоевского (на английском).

Read more...Collapse )

Вы также можете подписаться на мои страницы:
- в фейсбуке: https://www.facebook.com/podosokorskiy

- в твиттере: https://twitter.com/podosokorsky
- в контакте: http://vk.com/podosokorskiy
- в инстаграм: https://www.instagram.com/podosokorsky/
- в телеграм: http://telegram.me/podosokorsky
- в одноклассниках: https://ok.ru/podosokorsky


[reposted post]Жак Ле Гофф: "Произведение средневекового мастера было оммажем Господу"
9 vrata
philologist
reposted by dutchak1
Жак Ле Гофф (1924-2014) — французский историк-медиевист, один из ярчайших представителей «Новой исторической науки», вышедшей из школы «Анналов», у истоков которой стояли М. Блок и Л. Февр. Остался верным концепции тотальной истории. Первый директор Высшей школы социальных наук (c 1975 по 1977 год). Составитель книжной серии «Становление Европы» о европейской истории. Ниже размещена его беседа с историком Олегом Воскобойниковым, опубликованная в альманахе "Одиссей" за 2004 год.


Jacques Le Goff, médaille d'or du CNRS en 1991. (с) CNRS Photothèque / M. ESLINE

ИНТЕРВЬЮ С ЖАКОМ ЛЕ ГОФФОМ

О.С. Воскобойников: В преддверии своего восьмидесятилетия профессор Ле Гофф встретил меня в своем маленьком кабинете на улице Тьонвиль, сидя за столом, заваленным книгами, черновиками, письмами и курительными трубками. На обычное приветствие «Comment allez-vous?» последовал традиционный ответ парижского ученого: «Спасибо, у меня по горло работы». Я пришел вечером, через пару часов после того, как Жак Ле Гофф закончил очередную книгу (не первую за этот год): «Опыт истории тела в средние века». Несмотря на несносную жару, он пребывал в исключительно рабочем настроении. Время, кажется, невластно над неуемным любопытством и трудолюбием этого человека, столько сил потратившего на изучение истории времени, и чей быстрый, заинтересованный взгляд свободен от всякой менторской снисходительности. Предлагаемый здесь текст может показаться несколько «непричесанным». Я постарался по возможности сохранить колорит устной речи, следуя принципу хороших средневековых переводчиков: verborum fideliter servata virginitate.

Read more...Collapse )

Вы также можете подписаться на мои страницы:
- в фейсбуке: https://www.facebook.com/podosokorskiy

- в твиттере: https://twitter.com/podosokorsky
- в контакте: http://vk.com/podosokorskiy
- в инстаграм: https://www.instagram.com/podosokorsky/
- в телеграм: http://telegram.me/podosokorsky
- в одноклассниках: https://ok.ru/podosokorsky


Александр Пятигорский. "Заметки о «метафизической ситуации»" (1974)
dutchak1
Оригинал взят у philologist в Александр Пятигорский. "Заметки о «метафизической ситуации»" (1974)
Александр Моисеевич Пятигорский (1929-2009) — советский и британский философ, востоковед, филолог, писатель. Один из основателей Тартуско-московской семиотической школы. Ниже размещен текст статьи А.М. Пятигорского "Заметки о "метафизической ситуации". Текст приводится по изданию: "Континент", 1974. №1.



ЗАМЕТКИ О «МЕТАФИЗИЧЕСКОЙ СИТУАЦИИ»

Эта маленькая статья — не более, чем впечатление. И отнюдь не первое. Скорее — последнее. Последнее не от того, что вещи, о которых собираюсь говорить, изменятся настолько, что станут неузнаваемы, а от того, что сам изменишься и не сможешь их увидеть прежними глазами. «Считаете ли вы, — спросил меня один мой друг, живущий в Англии, — что метафизические идеи в современной России действительно интересны?» — На это я ответил: «Конечно, не считаю. Но само по себе существование метафизических идей в современной России есть факт необычайно интересный. Ведь раньше, при множестве других, внешне, казалось бы, гораздо более благоприятных обстоятельств, в России о метафизике вообще не думали, или думали очень мало (как в короткий, четвертьвековой послесоловьевский период). А сейчас думают, и до странности много». Формы этого думанья удивительно причудливы и эфемерны. Метафизику не преподают в университетах, не занимаются ею в научно-исследовательских институтах, о ней не дискутируют в ученых обществах, ей не посвящают статьи в научных журналах, метафизики не выступают по радио и телевиденью.

Read more...Collapse )

Вы также можете подписаться на мои страницы:
- в фейсбуке: https://www.facebook.com/podosokorskiy

- в твиттере: https://twitter.com/podosokorsky
- в контакте: http://vk.com/podosokorskiy
- в инстаграм: https://www.instagram.com/podosokorsky/
- в телеграмм: http://telegram.me/podosokorsky



Юрий Пивоваров. "Нечто о природе русской власти" (2004)
dutchak1
Оригинал взят у philologist в Юрий Пивоваров. "Нечто о природе русской власти" (2004)
Юрий Сергеевич Пивоваров — российский политолог и историк, доктор политических наук, академик РАН (2006). В 1998—2015 годах — директор, с апреля 2015 года — научный руководитель Института научной информации по общественным наукам (ИНИОН РАН), профессор МГУ, МГИМО и РГГУ. Ниже размещен фрагмент из его книги "Полная гибель всерьёз" (М.: РОССПЭН, 2004).



Нечто о природе русской власти

Однако я совсем не случайно в название статьи вставил слово «власть». И не только потому, что оно ключевое для русской культуры. И потому, также напомню, что собственность и власть в России (ее истории) неотделимы друг от друга. Почти как у Маяковского: говорим «Ленин», подразумеваем «партия». Исходя из этого возможно предположить изоморфность власти и собственности. Допустимо пойти и дальше, утверждая — при этом не открывая никакой Америки — наличие единого феномена власте-собственности. Однако для целей, поставленных в этой работе, продуктивнее рассмотреть власть и собственность по отдельности.

Read more...Collapse )

Вы также можете подписаться на мои страницы:
- в фейсбуке: https://www.facebook.com/podosokorskiy

- в твиттере: https://twitter.com/podosokorsky
- в контакте: http://vk.com/podosokorskiy
- в инстаграм: https://www.instagram.com/podosokorsky/
- в телеграм: http://telegram.me/podosokorsky
- в одноклассниках: https://ok.ru/podosokorsky



Великдень у Космачі. Продовження.
dutchak1







































































Великдень у Космачі
dutchak1
Тут я покажу фотографії з давньої поїздки на фестиваль «Великдень у Космачі». Поїздка була запланована велосипедом, вдвох з товаришем і план виглядав так. До Коломиї пригороднім поїздом, потім велосипедами до села Пістинь, в селі ночуємо, залишаєм ранком велорюкзаки і на фестиваль. В Пістині знайома мого товариша мала хату і господарку, які вона літом на вихідні відвідувала, обробляла і в ті дні, як повідомила її дочка, вони планували приїзд і роботу на грядках.
Після обіду ми докотились до села але хата була замкнена і на полі не було нікого. Щось не склалось і тоді товариш запропонував піти до інших своїх знайомих, старих діда і баби, в яких він колись давно жив під час митецьких мандрівок околицями. Товариш був художник і під час цих мандрувань навколишніми горами малював картини, ескізи. То було давно але баба його впізнала. З дідом було складніше. Він був старший за неї і не пам’ятав свого колишнього постояльця. До того ж на старість став прикрим, підозрілим до чужих людей і за весь час нашого перебування він так і не зрозумів чому ми тут знаходимся і уникав спілкування з нами. Баба ж нас пустила в другу кімнату типової гуцульської хати – сіни, кімната з великою піччю наліво, направо кімната як би для гостей. Ввечері, як годиться, баба нам накриває стіл, чвертка горілки, страви що залишились від Великодня. Від горілки ми відмовились і баба її швидко, щоб не бачив ґазда, прибрала. Прикинувши скільки часу пройшло від празників і зауваживши відсутність у хазяїв холодильника, я запропонував товаришу і від страв відмовитись. Там було все – м’ясне, холодець, солодке – і якось ми, щоб не образити ґаздиню, зуміли ті страви посунути, випросили у неї кип’ятку і запарили традиційну свою вівсянку. Повечерявши і полягавши спати, ми довго через сіни чули дідове нарікання бабі на її легковажну поведінку. Ранком все повторилось: стіл, страви, кип’яток, вівсянка і ми поїхали на фестиваль. Повернулись ввечері і вже тоді, з поля, нас замітила знайома товариша, яка приїхала саме цього дня і працювала на грядках. Приїхала вона перед обідом і перше, чим її зустріло село, була дивна новина, яку вже обговорювало все село. А новиною було те, що у баби з дідом живуть дивні люди, які не п’ють горілки, не їдять великодніх страв і самі варять і їдять тільки кашу з вівса.
Запам’ятався ще один епізод. Дорога від Пістині дуже погана і майже при в’їзді в село, справа, де дорога притискається впритул до скали, велетенська калабаня яка не просихає круглий рік. Дно не видно і я почав обережно, ближче до скали, перетинати її велосипедом. З-за повороту вискакує джип з тонованими вікнами. Я запанікував, подумки клянучи і водія і його машину. Втім авто зменшило швидкість і теж почало поволі занурюватись у воду. Поступово зближувались і я спостерігаю за кермом якусь знайому жінку. Вже зблизька впізнав Катерину Ющенко, поруч сам, на задньому сидінні діти. Того дня вони теж відвідали фестиваль і самі, без супроводу, повертались.
Ну і сам фестиваль покажу по частинам. Спочатку зустрічі з цікавими людьми.

Стринадюк Роман Михайлович, Косів — український майстер з художньої обробки металу та шкіри; 1980 — член НСХУ, 2003 — заслужений майстер народної творчості України. Виробляв такі декоративні речі: згарди, люльки, оклади до Євангелія, декоративні пістолі і рушниці, пояси, ковані скрині, хрести. Брав участь у багатьох виставках та етнографічних фестивалях Його твори зберігаються у музеях України та приватних колекціях.





Валентина Бердник-Сокоринська – легендарна майстриня-лялькарка. Займається виготовленням ляльок з дитинства, першим учителем була мама. З 1973 року разом зі своїм чоловіком, відомим письменником-фантастом Олесем Бердником, створювала декоративні аплікативні панно. Як майстер панно має 20 персональних та загальних виставок. З 2003 року працює самостійно як майстер сакральної ляльки-мотанки; проводить майстер-класи, бере активну участь у соціальних проектах, спрямованих на роботу з дітьми та майбутніми матерями. За словами пані Валентини, під час виготовлення сакральної ляльки зрівноважується психологічний та нервово-фізіологічний стан людини, тож це старовинне мистецтво може стати додатком до психотерапії та духовного виховання. На основі традиційної ляльки-мотанки створила кілька авторських технологій. Роботи майстрині знаходяться у численних приватних колекціях в Україні та за кордоном.

































Михай́ло І́лькович Діди́шин-Юсипчу́к — український краєзнавець, дослідник Гуцульщини, народний майстер, художник, скульптор. Засновник музею Олекси Довбуша у селі Космач Косівського району Івано-Франківської області. У 1970-х роках Михайло Дідишин розшукав хату-зимівник, що за переказами належала Штефану Дзвінчуку, і в якій був вбитий Олекса Довбуш, переніс її на власне подвір'я і заснував музей Олекси Довбуша музей, знаходиться приватна колекція краєзнавця з більш ніж 500 експонатами. Зібрано предмети побуту, зброю часів опришківського руху та рідкісні речі: бартки, топірці, кептарі, череси тощо. У музеї є також незвичайні скульптури з дерева і каменю. У 1988 році Михайло Дідишин спорудив біля музею пам'ятник Олексі Довбушу. Збирач фольклору, автор кількох книжок.
Сама колекція - це несистематизоване зібрання різних предметів, які ґазда випадково побачив, вподобав і складував в цій невеличкій хатині. Від звичайних, сувенірних речей, які можна знайти на так званих гуцульських базарах до дійсно цікавих і рідкісних екземплярів. Запам’яталась і зацікавила дерев’яна скульптура Святого Миколая, небачена в цих краях. Господар уже мабуть привик до такої уваги і звично, не чекаючи питань, розказував, що у нього вже хотіли її купити, пропонували великі гроші але він ніколи не продасть цей виріб.