[reposted post]Эмил Димитров: "Основной вопрос антропологии Достоевского - „Как человек возможен?“"
9 vrata
philologist
reposted by dutchak1
Беседа литературоведа, члена Международного ПЕН-клуба Николая Подосокорского с доктором филологических наук, доцентом Института литературы Болгарской академии наук (София), председателем Болгарского общества Достоевского Эмилом Димитровым, 24 января 2018 г.



- В октябре 2018 года в Софии должен состояться Первый Международный симпозиум Болгарского общества Достоевского. Как идет подготовка к этому масштабному событию? Еще есть возможность подать заявку?

- Подготовка симпозиума по теме „Антропология Достоевского. Человек как проблема и объект изображения в мире Достоевского“ идет нормально, мы стараемся делать все своевременно, даже с известным запасом во времени. Приятно сознавать, что наверное благодаря тому, что за последние годы Болгарское общество Достоевского завоевало авторитет в нашей стране, мы встречаем понимание и поддержку среди государственных и общественных институций Болгарии, да и за рубежом. Всю информацию о симпозиуме мы своевременно размещаем на сайте Болгарского общества Достоевского. Информация о софийском симпозиуме размещена на сайте Института мировой литературы им. М. Горького (на русском), а также на сайте Североамериканского общества Достоевского (на английском).

Read more...Collapse )

Вы также можете подписаться на мои страницы:
- в фейсбуке: https://www.facebook.com/podosokorskiy

- в твиттере: https://twitter.com/podosokorsky
- в контакте: http://vk.com/podosokorskiy
- в инстаграм: https://www.instagram.com/podosokorsky/
- в телеграм: http://telegram.me/podosokorsky
- в одноклассниках: https://ok.ru/podosokorsky


[reposted post]Жак Ле Гофф: "Произведение средневекового мастера было оммажем Господу"
9 vrata
philologist
reposted by dutchak1
Жак Ле Гофф (1924-2014) — французский историк-медиевист, один из ярчайших представителей «Новой исторической науки», вышедшей из школы «Анналов», у истоков которой стояли М. Блок и Л. Февр. Остался верным концепции тотальной истории. Первый директор Высшей школы социальных наук (c 1975 по 1977 год). Составитель книжной серии «Становление Европы» о европейской истории. Ниже размещена его беседа с историком Олегом Воскобойниковым, опубликованная в альманахе "Одиссей" за 2004 год.


Jacques Le Goff, médaille d'or du CNRS en 1991. (с) CNRS Photothèque / M. ESLINE

ИНТЕРВЬЮ С ЖАКОМ ЛЕ ГОФФОМ

О.С. Воскобойников: В преддверии своего восьмидесятилетия профессор Ле Гофф встретил меня в своем маленьком кабинете на улице Тьонвиль, сидя за столом, заваленным книгами, черновиками, письмами и курительными трубками. На обычное приветствие «Comment allez-vous?» последовал традиционный ответ парижского ученого: «Спасибо, у меня по горло работы». Я пришел вечером, через пару часов после того, как Жак Ле Гофф закончил очередную книгу (не первую за этот год): «Опыт истории тела в средние века». Несмотря на несносную жару, он пребывал в исключительно рабочем настроении. Время, кажется, невластно над неуемным любопытством и трудолюбием этого человека, столько сил потратившего на изучение истории времени, и чей быстрый, заинтересованный взгляд свободен от всякой менторской снисходительности. Предлагаемый здесь текст может показаться несколько «непричесанным». Я постарался по возможности сохранить колорит устной речи, следуя принципу хороших средневековых переводчиков: verborum fideliter servata virginitate.

Read more...Collapse )

Вы также можете подписаться на мои страницы:
- в фейсбуке: https://www.facebook.com/podosokorskiy

- в твиттере: https://twitter.com/podosokorsky
- в контакте: http://vk.com/podosokorskiy
- в инстаграм: https://www.instagram.com/podosokorsky/
- в телеграм: http://telegram.me/podosokorsky
- в одноклассниках: https://ok.ru/podosokorsky


Александр Пятигорский. "Заметки о «метафизической ситуации»" (1974)
dutchak1
Оригинал взят у philologist в Александр Пятигорский. "Заметки о «метафизической ситуации»" (1974)
Александр Моисеевич Пятигорский (1929-2009) — советский и британский философ, востоковед, филолог, писатель. Один из основателей Тартуско-московской семиотической школы. Ниже размещен текст статьи А.М. Пятигорского "Заметки о "метафизической ситуации". Текст приводится по изданию: "Континент", 1974. №1.



ЗАМЕТКИ О «МЕТАФИЗИЧЕСКОЙ СИТУАЦИИ»

Эта маленькая статья — не более, чем впечатление. И отнюдь не первое. Скорее — последнее. Последнее не от того, что вещи, о которых собираюсь говорить, изменятся настолько, что станут неузнаваемы, а от того, что сам изменишься и не сможешь их увидеть прежними глазами. «Считаете ли вы, — спросил меня один мой друг, живущий в Англии, — что метафизические идеи в современной России действительно интересны?» — На это я ответил: «Конечно, не считаю. Но само по себе существование метафизических идей в современной России есть факт необычайно интересный. Ведь раньше, при множестве других, внешне, казалось бы, гораздо более благоприятных обстоятельств, в России о метафизике вообще не думали, или думали очень мало (как в короткий, четвертьвековой послесоловьевский период). А сейчас думают, и до странности много». Формы этого думанья удивительно причудливы и эфемерны. Метафизику не преподают в университетах, не занимаются ею в научно-исследовательских институтах, о ней не дискутируют в ученых обществах, ей не посвящают статьи в научных журналах, метафизики не выступают по радио и телевиденью.

Read more...Collapse )

Вы также можете подписаться на мои страницы:
- в фейсбуке: https://www.facebook.com/podosokorskiy

- в твиттере: https://twitter.com/podosokorsky
- в контакте: http://vk.com/podosokorskiy
- в инстаграм: https://www.instagram.com/podosokorsky/
- в телеграмм: http://telegram.me/podosokorsky



Юрий Пивоваров. "Нечто о природе русской власти" (2004)
dutchak1
Оригинал взят у philologist в Юрий Пивоваров. "Нечто о природе русской власти" (2004)
Юрий Сергеевич Пивоваров — российский политолог и историк, доктор политических наук, академик РАН (2006). В 1998—2015 годах — директор, с апреля 2015 года — научный руководитель Института научной информации по общественным наукам (ИНИОН РАН), профессор МГУ, МГИМО и РГГУ. Ниже размещен фрагмент из его книги "Полная гибель всерьёз" (М.: РОССПЭН, 2004).



Нечто о природе русской власти

Однако я совсем не случайно в название статьи вставил слово «власть». И не только потому, что оно ключевое для русской культуры. И потому, также напомню, что собственность и власть в России (ее истории) неотделимы друг от друга. Почти как у Маяковского: говорим «Ленин», подразумеваем «партия». Исходя из этого возможно предположить изоморфность власти и собственности. Допустимо пойти и дальше, утверждая — при этом не открывая никакой Америки — наличие единого феномена власте-собственности. Однако для целей, поставленных в этой работе, продуктивнее рассмотреть власть и собственность по отдельности.

Read more...Collapse )

Вы также можете подписаться на мои страницы:
- в фейсбуке: https://www.facebook.com/podosokorskiy

- в твиттере: https://twitter.com/podosokorsky
- в контакте: http://vk.com/podosokorskiy
- в инстаграм: https://www.instagram.com/podosokorsky/
- в телеграм: http://telegram.me/podosokorsky
- в одноклассниках: https://ok.ru/podosokorsky



Великдень у Космачі. Продовження.
dutchak1







































































Великдень у Космачі
dutchak1
Тут я покажу фотографії з давньої поїздки на фестиваль «Великдень у Космачі». Поїздка була запланована велосипедом, вдвох з товаришем і план виглядав так. До Коломиї пригороднім поїздом, потім велосипедами до села Пістинь, в селі ночуємо, залишаєм ранком велорюкзаки і на фестиваль. В Пістині знайома мого товариша мала хату і господарку, які вона літом на вихідні відвідувала, обробляла і в ті дні, як повідомила її дочка, вони планували приїзд і роботу на грядках.
Після обіду ми докотились до села але хата була замкнена і на полі не було нікого. Щось не склалось і тоді товариш запропонував піти до інших своїх знайомих, старих діда і баби, в яких він колись давно жив під час митецьких мандрівок околицями. Товариш був художник і під час цих мандрувань навколишніми горами малював картини, ескізи. То було давно але баба його впізнала. З дідом було складніше. Він був старший за неї і не пам’ятав свого колишнього постояльця. До того ж на старість став прикрим, підозрілим до чужих людей і за весь час нашого перебування він так і не зрозумів чому ми тут знаходимся і уникав спілкування з нами. Баба ж нас пустила в другу кімнату типової гуцульської хати – сіни, кімната з великою піччю наліво, направо кімната як би для гостей. Ввечері, як годиться, баба нам накриває стіл, чвертка горілки, страви що залишились від Великодня. Від горілки ми відмовились і баба її швидко, щоб не бачив ґазда, прибрала. Прикинувши скільки часу пройшло від празників і зауваживши відсутність у хазяїв холодильника, я запропонував товаришу і від страв відмовитись. Там було все – м’ясне, холодець, солодке – і якось ми, щоб не образити ґаздиню, зуміли ті страви посунути, випросили у неї кип’ятку і запарили традиційну свою вівсянку. Повечерявши і полягавши спати, ми довго через сіни чули дідове нарікання бабі на її легковажну поведінку. Ранком все повторилось: стіл, страви, кип’яток, вівсянка і ми поїхали на фестиваль. Повернулись ввечері і вже тоді, з поля, нас замітила знайома товариша, яка приїхала саме цього дня і працювала на грядках. Приїхала вона перед обідом і перше, чим її зустріло село, була дивна новина, яку вже обговорювало все село. А новиною було те, що у баби з дідом живуть дивні люди, які не п’ють горілки, не їдять великодніх страв і самі варять і їдять тільки кашу з вівса.
Запам’ятався ще один епізод. Дорога від Пістині дуже погана і майже при в’їзді в село, справа, де дорога притискається впритул до скали, велетенська калабаня яка не просихає круглий рік. Дно не видно і я почав обережно, ближче до скали, перетинати її велосипедом. З-за повороту вискакує джип з тонованими вікнами. Я запанікував, подумки клянучи і водія і його машину. Втім авто зменшило швидкість і теж почало поволі занурюватись у воду. Поступово зближувались і я спостерігаю за кермом якусь знайому жінку. Вже зблизька впізнав Катерину Ющенко, поруч сам, на задньому сидінні діти. Того дня вони теж відвідали фестиваль і самі, без супроводу, повертались.
Ну і сам фестиваль покажу по частинам. Спочатку зустрічі з цікавими людьми.

Стринадюк Роман Михайлович, Косів — український майстер з художньої обробки металу та шкіри; 1980 — член НСХУ, 2003 — заслужений майстер народної творчості України. Виробляв такі декоративні речі: згарди, люльки, оклади до Євангелія, декоративні пістолі і рушниці, пояси, ковані скрині, хрести. Брав участь у багатьох виставках та етнографічних фестивалях Його твори зберігаються у музеях України та приватних колекціях.





Валентина Бердник-Сокоринська – легендарна майстриня-лялькарка. Займається виготовленням ляльок з дитинства, першим учителем була мама. З 1973 року разом зі своїм чоловіком, відомим письменником-фантастом Олесем Бердником, створювала декоративні аплікативні панно. Як майстер панно має 20 персональних та загальних виставок. З 2003 року працює самостійно як майстер сакральної ляльки-мотанки; проводить майстер-класи, бере активну участь у соціальних проектах, спрямованих на роботу з дітьми та майбутніми матерями. За словами пані Валентини, під час виготовлення сакральної ляльки зрівноважується психологічний та нервово-фізіологічний стан людини, тож це старовинне мистецтво може стати додатком до психотерапії та духовного виховання. На основі традиційної ляльки-мотанки створила кілька авторських технологій. Роботи майстрині знаходяться у численних приватних колекціях в Україні та за кордоном.

































Михай́ло І́лькович Діди́шин-Юсипчу́к — український краєзнавець, дослідник Гуцульщини, народний майстер, художник, скульптор. Засновник музею Олекси Довбуша у селі Космач Косівського району Івано-Франківської області. У 1970-х роках Михайло Дідишин розшукав хату-зимівник, що за переказами належала Штефану Дзвінчуку, і в якій був вбитий Олекса Довбуш, переніс її на власне подвір'я і заснував музей Олекси Довбуша музей, знаходиться приватна колекція краєзнавця з більш ніж 500 експонатами. Зібрано предмети побуту, зброю часів опришківського руху та рідкісні речі: бартки, топірці, кептарі, череси тощо. У музеї є також незвичайні скульптури з дерева і каменю. У 1988 році Михайло Дідишин спорудив біля музею пам'ятник Олексі Довбушу. Збирач фольклору, автор кількох книжок.
Сама колекція - це несистематизоване зібрання різних предметів, які ґазда випадково побачив, вподобав і складував в цій невеличкій хатині. Від звичайних, сувенірних речей, які можна знайти на так званих гуцульських базарах до дійсно цікавих і рідкісних екземплярів. Запам’яталась і зацікавила дерев’яна скульптура Святого Миколая, небачена в цих краях. Господар уже мабуть привик до такої уваги і звично, не чекаючи питань, розказував, що у нього вже хотіли її купити, пропонували великі гроші але він ніколи не продасть цей виріб.






































































Стара синагога.
dutchak1
В римській релігії існували genius loci, духи покровителі якогось конкретного місця, села, гори, навіть окремого дерева. Як і положено духам, вони невидимі однак залишають знаки своєї присутності і що ж до їх видимого втілення то « це само місто, сама місцевість як вона є в дійсності; риси їх, мова їх це форма землі, нахил вулиць, особливим чином відлущена фарба на стіні; кущ, який закріпився на мурі…». В книзі про архітектуру, яка намагається навчити самостійно бачити «безкінечні змістовні шари, які наповнюють архітектурні пам’ятники», стверджується, що genius loci крім того, що істоти духовні, ще й «сутність нашого серця і розуму». Все це сигнали для тих, хто здатен їх розрізняти і цьому важко навчити але легко навчитися. Найбільше роздолля для духів місця в старовинних містечках.
В одному з них нас зачепила будівля старої синагоги. Точніше це була вже не зовсім синагога, а якийсь кентавр, в якому половина синагоги використовувалась євангелістами як Дім молитви і в другій половині було те, що називають в таких містечках підмінним житловим фондом. Свою половину євангелісти зразково відремонтували, друга половина була сяк-так підрихтована комунальниками і носила сліди намагань теперішніх жильців переконати себе і навколишніх в тому, що це є людське житло. Зразу здогадувався, що засобів для реалізації цих намагань у жильців було небагато, особливо вони і не старались і розуміли, що як підмінне житло воно і розраховане на таке ж їхнє життя - недовге і підмінне, без далеких планів на майбутнє. Я зайшов в темний коридор, кілька дверей, саморобні дерев’яні сходи на другий поверх, вздовж них фарбовані каналізаційні труби. Одні з дверей були напіввідчинені і можна було спостерігати внутрішню обстановку, ті ж намагання але вже всередині, з якихось випадкових речей, зібраних на смітниках і куплених на секонд-хендах, створити картину людського помешкання. Слідом за мною швидко зайшла жінка, з виразом гніву на червоному запухлому лиці щось коротко і незрозуміло мені сказала. Потім якось зніяковіла від власного гніву, на більше її не вистачило, замовкла і я вийшов з коридору.
Обійшовши з фотоапаратом будівлю, як і багатьох випадках, шукаєш якісь знаки власних спогадів, читані до того в випадкових історичних чи документальних книжках. І якщо буде вірним, що «немає місця без духу», то це було місце покинуте духами старого гебрейського світу, залишились якісь старі, зотлілі його знаки поверх яких нашаровані тільки знаки теперішньої, механічної боротьби з безжальним ходом руйнування.























Дрогобич. Епізод.
dutchak1
Відвідуючи щороку Дрогобич, кожний раз тематизував ті відвідини, писав як би свій путівник. Одного року Франко і поїздка в Нагуєвичі, другого Шульц, потім старі підприємства, вілли, храми, музеї. Неодмінно і щорічно книгарні - «Час читати», «Каменяр», «Мистецтво». І цікавий магазин «Хобі» на вулиці Гончарській напроти катедри і невеличкої площі з пам’ятником Стефаника. Створений ще в 90-х роках з рідкісною метою торгівлі антикваріатом і творами мистецтва, магазин, за словами його власника, не приніс йому особливих прибутків але став своєрідним і цікавим місцем для певного кола жителів і відвідувачів міста. Генадій Внуков, за професією художник, зумів придати йому своєрідного шарму і при моїх перших відвідинах у мене з пам’яті виринуло старе, забуте слово «склеп», яким в моєму дитинстві називали в галицьких містечках старі, єврейські магазини. Первинні власники тоді вже були стерті історією але ті приміщення ще зберегли ту своєрідну атмосферу, запахи і той же асортимент товарів, який в одному магазині задовільняв всі нехитрі запроси жителів у діапазоні від харчів до сільського реманенту.
Вивіска перед входом в магазин пропонує живопис, графіку, виготовлення рам, ручні вироби народного промислу. Ну і з часом Генадій Володимирович перетворив два приміщення магазину в такий собі своєрідний блошиний ринок, в якому можна оглянути чи придбати самі неочікувані речі – картини друзів художника, ікони різної якості і вартості, предмети колекціонування, сувеніри, стару і не дуже порцеляну ну і зовсім, здавалось би, непотрібні речі, що виставлені з метою зачепити щось в душі випадкового відвідувача. Таких магазинів уже немає і їх прикметою було те, що вони несли в собі риси особистості власника і найчастіше утримання магазину було родинним заняттям і, як наслідок, історією родини. Завітавши сюди, ти міг не тільки оглянути чи придбати якийсь товар а завжди, при цьому, міг мати бесіду з продавцем на теми, іноді далекі від покупки чи обговорювання товару.
З дозволу господаря я зробив фотографії тих приміщень і навіть третього, такої собі чоловічої «печери», де серед різноманітного, ще не виставленого через відсутність товарного виду мотлоху, приймаються гості і де можна усамітнитись чи посидіти за бесідою з цікавим співрозмовником. Дзвоник на вхідних дверях повідомить про відвідувача…Того дня в гості зайшов Михайло Данчишак, директор Громадського музею історії нафти і газу з міста Борислава.
















































































Биофизик Ефим Либерман: "Реальный мир сделан оптимально управляемым человеческим разумом"
dutchak1
Оригинал взят у philologist в Биофизик Ефим Либерман: "Реальный мир сделан оптимально управляемым человеческим разумом"
Ефим Арсентьевич Либерман (1925-2011) — советский и российский биофизик и физиолог. Участник Великой Отечественной войны. В 1955—1967 годах работал научным сотрудником Института биофизики АН СССР. В 1967—2006 годах — научный сотрудник Института проблем передачи информации АН СССР, затем РАН (с 1994 года — главный научный сотрудник). В 1975 году вместе с В.П. Скулачёвым, Л.М. Цофиной и А. Ясайтисом награждён Государственной премией СССР за цикл работ по изучению молекулярных генераторов и трансформаторов электрического тока. Кандидат физико-математических наук (1959), доктор биологических наук (1963). Предложил идею молекулярного компьютера как одной из клеточных функций (Cytomolecular Computing, 1972) и, совместно с С.В. Мининой и Н.Е.Шкловским-Корди, идею работы мозга как квантового молекулярного компьютера, осуществляющего обработку информации на внутриклеточном уровне.

Сайт памяти Ефима Либермана: efim.liberman.ru



Read more...Collapse )

Вы также можете подписаться на мои страницы:
- в фейсбуке: https://www.facebook.com/podosokorskiy

- в твиттере: https://twitter.com/podosokorsky
- в контакте: http://vk.com/podosokorskiy



Виктор Пелевин и "Новый мир", 1993-2017
dutchak1
Оригинал взят у avvas в Виктор Пелевин и "Новый мир", 1993-2017
Виктор Пелевин. Желтая стрела. Повесть
http://magazines.russ.ru/novyi_mi/1993/7/pelevin-pr.html

Ирина Роднянская. ...и к ней безумная любовь...
http://magazines.russ.ru/novyi_mi/1996/9/knobos01-pr.html

Ирина Роднянская. Этот мир придуман не нами
http://magazines.russ.ru/novyi_mi/1999/8/rodnyan-pr.html

Алла Латынина. «Потом опять теперь»
http://magazines.russ.ru/novyi_mi/2004/2/l9-pr.html

Дмитрий Полищук. И крутится сознание, как лопасть
http://magazines.russ.ru/novyi_mi/2005/5/po10-pr.html

Александр Балод. Иронический словарь "Empire V"
http://magazines.russ.ru/novyi_mi/2007/9/v11-pr.html

Ксения Дьякова. Читательские заметки на полях "Empire V"
http://magazines.russ.ru/novyi_mi/2007/9/d12-pr.html

Василий Костырко. Два Льва
http://magazines.russ.ru/novyi_mi/2010/3/ko15-pr.html

Владимир Губайловский. Гегель, Эверетт и граф Т
http://magazines.russ.ru/novyi_mi/2010/3/gu16-pr.html

Ирина Роднянская. Сомелье Пелевин. И соглядатаи
http://magazines.russ.ru/novyi_mi/2012/10/r16-pr.html

Мария Галина. Нежить, которая нас выбирает, или Еще раз о «вампирских романах» Виктора Пелевина
http://magazines.russ.ru/novyi_mi/2013/8/20m-pr.html

Евгений Никитин. Путь дона Виктора (Виктор Пелевин. Смотритель)
http://magazines.russ.ru/novyi_mi/2015/12/put-dona-viktbora-viktor-pelevin-smotritel.html

Ирина Шостаковская. Крайний на фейсбуке (Виктор Пелевин. Лампа Мафусаила)
http://www.nm1925.ru/Archive/Journal6_2017_1/Content/Publication6_6534/Default.aspx

Сергей Шикарев. ZEITGEIST FOR DUMMIES, или Дух времени для чайников (Виктор Пелевин. Лампа Мафусаила)
http://www.nm1925.ru/Archive/Journal6_2017_1/Content/Publication6_6535/Default.aspx


?

Log in

No account? Create an account